“Треба вірити в себе, вірити, що все вдасться”
Історія відновлення дронаря-прикордонника Дмитра Седлецького
“Треба вірити в себе, вірити, що все вдасться”
Історія відновлення дронаря-прикордонника Дмитра Седлецького
Війна — це не лише вибухи та постріли, а й тиша після бою, коли кожен лишається наодинці зі своїм болем. Вона проходить через тіло й душу, залишаючи шрами, які не видно ззовні, але які потребують не меншої сили, аби загоїтись.
Продовжуємо серію інтерв’ю з бійцями, які пройшли реабілітацію завдяки грантовій програмі Фонду Вадима Столара. Одним із переможців третьої програми “Грант на важливу справу” від фонду “Відновлення духу” став оператор БПЛА 24-го прикордонного загону Дмитро Седлецький. Він пройшов курс реабілітації в медичному центрі “Медбуд”. Про свої враження від перебування в клініці, а також про військовий шлях український захисник розповів OBOZ.UA.
Розкажіть, будь ласка, як розпочинався ваш військовий досвід
Мене призвали у 2020 році. Служив у Херсонській області під Кримом. На початку повномасштабної війни мене разом з побратимами евакуювали до Вінницької області, у Могилів-Подільський, де я прослужив рік.
Наступного року я підписав контракт. Так почався мій бойовий досвід. З осені 2023 разом з побратимами нас направили до Харківської області – до бойового відділу. З серпня 2024 року служив у Сумській області на Курському напрямку. За посадою я оператор БПЛА, навчався на цю спеціальність. Працюю на Мавіку – прикриваю хлопців.
Що мотивувало підписати контракт зі Збройними силами?
Хотілося допомогти країні, захистити свою сім’ю, бути корисним.
Можете розповісти про той випадок, коли ви отримали поранення?
Сталося це увечері. Вже було темно, ми відпочивали в бліндажі після чергового завдання. І в один момент прогримів вибух.
Найбільш ймовірно, це був скид з дрона запалювального боєприпасу. Наш бліндаж почав горіти. Ми гасили вогонь, намагаючись врятувати дороге обладнання. Під час гасіння пожежі отримав поранення – сильні опіки рук.
Як вас евакуювали?
Коли ми зрозуміли, що наш бліндаж знищено, відступили на сусідню позицію. Добре, що була ніч. Тоді лив дощ, був туман, тому нам дуже пощастило, що нас не засікли ворожі дрони. Наступного дня нас уже евакуювали та відвезли на стабілізаційний пункт. Звідти у шпиталь. Так я опинився в Києві.
Як ви дізналися про програму реабілітації?
Про програму я дізнався від своїх побратимів-прикордонників, які теж проходили реабілітацію за цією програмою.
Розкажіть, будь ласка, детальніше про процес вашого відновлення
Позаду вже два тижні реабілітації, попереду стільки ж. Спочатку було дуже важко відновити моторику руки, та й зараз нелегко. Бо проблематично її стискати, процес відновлення дуже довгий після опіків, бо шкіра стягується. Але я відчуваю прогрес, відновлюється сила в руці. Мені подобається, як індивідуально підібрано програму реабілітації до кожного. Тут дуже професійні спеціалісти працюють.
А що надихнуло долучитися до цієї програми реабілітації?
Головне джерело натхнення – це моя сім’я, для якої я хочу жити, відновлюватись, далі захищати їх і піклуватися.
Що плануєте робити після того, як пройдете курс реабілітації?
Планую повернутися до підрозділу й далі захищати Україну.
Що зараз найбільше мотивує йти далі на поле бою?
Найбільшу мотивацію дають, напевно, ті люди, які мене підтримують. Мої побратими, серед яких теж багато поранених. Вони не падають духом, тому і мене мотивують продовжувати відновлення та далі захищати Україну.
Також дуже допомагають розмови, емоційна підтримка побратимів. Важливо мати силу волі, бо це велика частина відновлення. Треба вірити в себе, в те, що все вдасться. Для цього потрібна підтримка близьких і тих, хто має схожий досвід.
Не треба падати духом, розчаровуватись. Завдяки реабілітації в мене є можливість повернутися до звичного життя. Я розповідаю побратимам, що в них теж є шанс пролікуватись. Головне – не замикатись у собі, не залишатись наодинці зі своєю проблемою.
Ми завжди допомагаємо своїм товаришам у будь-якій ситуації. Тому що зв’язки, які між нами сформувалися за період війни, дуже важко розірвати.
Розкажіть, чим захоплюєтесь. Чи є у вас хобі?
Зараз моя професія – це моє головне захоплення. Дуже подобається працювати з дронами, служити в розвідці. Також я люблю спорт, особливо силові види.
Історія Дмитра Седлецького – ще один доказ того, що війна не ламає тих, хто має внутрішній стрижень. Це друга з чотирьох історій, які OBOZ.UA публікує в межах серії про бійців, що отримали шанс на нове життя завдяки програмі “Грант на важливу справу” від Фонду Вадима Столара.
У наступних матеріалах познайомимо вас з іншими бійцями, які відчайдушно борються не тільки на фронті, а й за своє повноцінне життя після поранень.